СВІТСЬКІ ЗАМІТКИ ПРО ПАЛОМНИЦЬКУ ПОЇЗДКУ
: 16/12/2010
: Духовність


Занурившись у вир буденної круговерті, ми, миряни, в основному рідко задумуємось про вічні цінності. І тільки найбільш сильні духом люди, глибоко віруючі можуть підтримувати в душі постійний вогник духовності, бути завжди налаштованими на хвилю благочестя. Це дається не тільки регулярними молитвами, адже можна механічно виконувати релігійні обряди й думати в цей час зовсім про стороннє.

Занурившись у вир буденної круговерті, ми, миряни, в основному рідко задумуємось про вічні цінності. І тільки найбільш сильні духом люди, глибоко віруючі можуть підтримувати в душі постійний вогник духовності, бути завжди налаштованими на хвилю благочестя. Це дається не тільки регулярними молитвами, адже можна механічно виконувати релігійні обряди й думати в цей час зовсім про стороннє. Головне – в належному настрої, у відповідності до вищого закону не тільки вчинків та слів, а навіть і думок. Це надзвичайно складно, над цим слід невпинно трудитись. І допомагають нам певні події – наприклад відвідання святих місць. Паломництво завжди було популярне в нашому православному світі. Тільки раніше на прощу до Києва люди ходили пішки, тож ішли тільки фізично дужі й витривалі люди, а зараз цивілізація дозволяє це робити значно більшому колу бажаючих. Зібралася якась кількість осіб, замовили відповідний транспорт – і поїхали. У Свято-Митрофанівському храмі Недригайлова такими організаційними питаннями найчастіше займається Петро Михайлович Чередниченко – спасибі йому від громади і дай Боже здоров`я на многії літа. Ось і днями групі прихожан випала нагода побувати у величному й святому місці, про що хочу розповісти. ЮВІЛЕЙ ПРЕДСТОЯТЕЛЯ ЦЕРКВИ – СВЯТО ВСІЄЇ УКРАЇНИ В середині листопада на недільній службі настоятель храму отець Андрій повідомив нашу релігійну громаду, що 24 числа відзначатиметься ювілей Предстоятеля Української Православної Церкви, Митрополита Київського і всієї України Блаженнійшого Володимира. З нагоди цієї події до Києва приїде Митрополит Московський і всієї Росії Кирило і привезе для поклоніння українським віруючим ікону Божої Матері „Умиление”. Українською мовою засоби масової інформації цю назву переклали як „Замилування”, але я не впевнена, що це слово передає весь широкий спектр почуттів, що з`являються при спогляданні цієї святині. Ікон Божої Матері в православ”ї вшановується дуже багато, але ця особливо досточтима, саме перед нею 1000 днів і ночей молився святий Серафим Саровський. У зв`язку з цим отець Андрій запропонував організувати паломницьку поїздку до Києва, що й було згодом виконано. Кількома мікроавтобусами не одним днем бажаючі відвідали місця, де дві тисячі років тому апостол Андрій Первозванний поставив на Дніпровій кручі хрест і сказав, що тут буде велике місто, Бог збудує багато церков і на цих горах засіяє Божа благодать. На під`їзді до столиці і в ній самій було розміщено багато бігбордів, на яких зображено Блаженнійшого Володимира. Причому одягнений він не в своє патріарше облачення, а у вишиту українську сорочку, і не біля олтаря, а з квітками мальви – своєрідного символа України. І зображений Предстоятель Церкви на тлі лаврських куполів. Згадалося, як два місяці тому в Недригайлівському районному будинку культури на лекції про роль українства в світі депутат Верховної Ради України П.А.Ющенко розповідав, що після смерті Предстоятеля Російської Православної Церкви Алексія II нашому Митрополиту Володимиру пропонували взяти участь у змаганні за цей престол. На що він відповів: „Я хочу предстати перед Господом 121 Митрополитом Київським, а не 16 Митрополитом Московським.” ЧОГО ШУКАЮТЬ І ЩО ЗНАХОДЯТЬ ЛЮДИ В ЦЕРКВІ Києво-Печерська лавра зустріла нас, як завжди, велелюддям. Святиня постійно притягує сюди віруючих і невіруючих, паломників та екскурсантів. Тут тече своє життя, відмінне від того, що проходить за лаврськими стінами. На Майдані Незалежності в цей час проходили акції протесту підприємців проти прийняття Податкового Кодексу. Мабуть, тому наш автобус зупинила міліція, розпитати куди й за чим їдемо. Добре, що з нами був батюшка, тож затримки не сталось. А мою сестру, яка живе на Київщині і з якою ми домовилися цього дня зустрітися в лаврі, по вулиці до монастиря тричі зупиняли міліціонери, повідомляли, що тут ходити тимчасово заборонено, направляли на інші вулиці. Думається, така посилена охорона була встановлена у зв`язку з приїздом до Києва єврейського лідера, адже одне з місць поклоніння євреїв своїм святиням розміщене в сквері над Дніпром неподалік Києво-Печерської лаври. Дехто каже: я не ходжу до церкви, бо в мене Бог в душі, я й так вірю. Інший думає, що віра – це помилкова омана, що піддаються їй люди слабкі духом та нерозумні. Є й такі, хто переконаний, що в церкві самі старі немічні бабусі - й коли вони помруть, храми опустіють. Я не буду казати про Недригайлів. Адже кожен, кому ця тема цікава, може прийти, наприклад, до Свято-Митрофанівського храму й подивитись на все власними очима. Я хочу сказати про Київ і порадити кожному, хто має хоч маленьку можливість, побувати в лаврі. Тисячі й тисячі людей безперервним потоком ідуть і їдуть сюди. І не тільки старі й немічні, а й молоді та здорові. І не тільки скромно одягнені й худенькі, а й на шикарних авто і в упакованих у хутра справних тілах. Крута крутизна падає на коліна перед святинями й олігархи уклякають перед образами. Чого шукають ці всі люди в церкві? І що знаходять? Видно, знаходять те, чого шукають, раз ідуть і їдуть сюди знову й знов. ДУШУ ТРЕБА МИТИ, ГОДУВАТИ І ВДЯГАТИ Для початку ми взяли участь у службі Божій в Трапезному храмі Києво-Печерської лаври. Сподобалось те, що до власне церковного залу примикає інше просторе приміщення, де великий вибір церковних товарів і літератури у кількох лавках та кілька місць для прийняття сповіді. До кожного зі священиків черги в десятки людей. По-моєму, це просто чудово, що сюди прийшли не просто екскурсанти, а справді віруючі, які хочуть очиститись від гріхів і принести Господу своє щире покаяння. Ми з великою повагою ставимось до своїх тіл: миємо, годуємо, вдягаємо, щоб нашим фізичним оболонкам було приємно й комфортно. Це ми так ставимося до того, що є прах і в свій час піде до праху, буде закопано в землю. А що ми даємо душам – своїм нетлінним частинам? Їх же теж треба мити, годувати, вдягати. Все це дає молитва, сповідь гріхів та Причастя Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа. Сльозами покаяння омивається душа, годується молитвою і Святим Духом та одягається у Славу Божу, коли вона того варта. Після служби ми пішли поклонитися мощам святих, котрі почивають у Ближніх печерах монастиря. При вході до Хрестовоздвиженського храму одна прихожанка звернула увагу отця Андрія на велику ікону, яка розміщена в цьому місці недавно. В усякому разі в минуле відвідання лаври її тут не було. Це виявився образ святителя Митрофана, єпископа Воронезького, на честь якого освячено храм у Недригайлові. Настоятель цієї церкви затримався біля ікони з глибокою молитвою. Про що просив отець Андрій небесного заступника? Про те відомо тільки їм двом та Господу. Але якось батюшка говорив: помітив, що молитви до святителя Митрофана швидко знаходять відгук і бувають почутими. У печерах люди розбрелися в різних лабіринтах і часом доводилося добре оглядатися на всі боки, щоб побачити когось зі своїх. Вкотре буваючи тут, не перестаєш дивуватися майстерності древніх монахів, які вирили вручну багатокілометрові ходи, не плуталися в них і могли тут перебувати і взимку, і влітку. В печерах завжди стабільна температура, а ще відмінна система природної вентиляції – повітря не застоюється і дихати легко навіть хворим на легеневі недуги. Тут ніхто не втрачає свідомість, нікому не робиться погано. Візьму на себе сміливість відзначити, що тут всім робиться добре. Як сказала моя сестра: „Я з печер вийшла зовсім іншою людиною”. Але ж головною метою нашої паломницької поїздки була ікона Божої Матері „Умиление”. Виявилося, що в лаврі вона перебувала тільки два дні, а потім святиню повезли по інших храмах столиці, щоб у кожному вона побувала по два дні. Тому ми вирушили до храму Воскресіння Господнього, що знаходиться в районі станції метро Либідська. Саме тут на той час перебувала знаменита чудодійна ікона. ... Такої черги я в житті не бачила. Навіть у радянські часи за дитячими колготками чи жіночими туфлями фірми „Цебо” натовпи були менші. Цілою повноводою рікою люди тихенько й організовано просувалися до центрального приміщення храму, де був виставлений для поклоніння образ „Умиление”. Кінця цієї живої вервечки побачити не вдалося, бо він ховався за іншими будівлями. З-за них тільки чути було неголосний гуртовий похвальний спів Богородиці. Ті, хто вже приклався до ікони, виходили на інший хід і таким чином не створювалися затори. Чесно сказати, при вигляді такої черги дехто зажурився, мовляв, ми до ікони не потрапимо. Але Господь все управив і допоміг нам. Отець Андрій попередньо домовився про зустріч у Києві з одним чоловіком, який владнав нашу проблему. Віктор Михайлович сам родом з Липоводолинщини, мав деякий бізнес у столиці. Вся його сім`я глибоко віруюча й дуже благочестива. За власні кошти він збудував храм у рідному селі. Нерідко Віктор Михайлович бував і в нашому Свято-Митрофанівському храмі, брав участь у Богослужіннях, підтримував фінансово, оплачував поїздки учнів святими місцями, наділяв дітей подарунками. А тепер він вирішив відійти від світського життя й прийняти постриг, тож зараз перебуває у Києво-Печерській лаврі. От цей шанований авторитетний чоловік і допоміг недригайлівцям без черги зайти на поклоніння іконі. Певно, зіграло роль і те, що ми приїхали здалеку, тож ніяких незадоволень ніхто не виказував. „Умиление” – унікальний образ Божої Матері. На більшості ікон вона зображена з Немовлям, а тут ще сама. Вся в собі, немовби прислухається до свого внутрішнього світу. Радіє майбутньою материнською радістю – і печалиться долею своєї дитини, передчуваючи скорботу й жаль. Багато в православ`ї ікон, для кожного віруючого може бути якась більш рідніша за решту. Але є такі образи, перед якими ніхто не залишається байдужим. Один з них -„Умиление” – тут просто застигаєш у якійсь точці всесвіту, без відчуття часу й простору, без підлоги під ногами і без стелі над головою. Благодать така, що здається: знаходишся на прямій проекції з Божим Престолом і через мозок проходить незрима нитка зв`язку з Вищою Силою... Коли людський потік, врешті-решт, витягує тебе із заціпеніння, з подивом виявляєш своє обличчя залитим сльозами – де й коли вони взялися? А піднесення в душі таке, наче викупали її тими сльозами до первозданної чистоти, висушили м`яким теплом Господньої любові та вкрили сонцесяйною райдугою Завіту між Богом та людьми. Пишу оце, вишукуючи слова для передання тих відчуттів, а все одно залишається почуття недостатності, недовимовленості. Той, хто пережив подібне, мене зрозуміє. Перед піднесенням доторку до Божої слави будь-які навіть найвищі слова падають на коліна. Жанна АБАРОВСЬКА "Голос Посулля" №119, (2176), Середа, 15 грудня 2010 року.





Недригайлівський web портал
http://nedrigayliv.com.ua

URL :
http://nedrigayliv.com.ua/modules.php?name=News&file=article&sid=67