ПАМ’ЯТІ ГЕРОЯ!
: 16/02/2008
: Духовність


15 лютого буде чергова річниця з виведення радянських військ з Афганістану…

15 лютого буде чергова річниця з виведення радянських військ з Афганістану… Якось у сучасній Україні ми все рідше згадуємо про цю війну, про тих хлопців, які там воювали та віддали свої життя за нашу країну! За ту країну, у якій народилося та виросло більшість населення теперішньої України.

Колись, коли ще був хлопцем дошкільного віку, моя мама одного ясного літнього дня повела мене на Засилля на могилу тоді для мене невідомого солдата Сергія Линника. Ми підійшли до могили, яка знаходиться на краю кладовища. Там мама мені розповіла про те, що Сергій був звичайним хлопцем, якого більшість учителів старшого покоління добре пам’ятають. Пам’ятають, за якою партою він сидів, як навчався, як мріяв стати гідним громадянином своєї держави. Це пам’ятають його вчителі, однокласники, друзі… А от його прощальний політ над Недригайловом пам’ятають більшість тодішніх жителів селища. По закінченню військового училища Сергій став не звичайним солдатом, а офіцером-льотчиком. Переганяючи бойові вертольоти із Конотопа до Афганістану, восени 1981, він вирішив залетіти «у гості» до мами на Засулля, зробив коли над рідною хатою, але мами вдома не було. І тоді, знаючи, що мама може бути на роботі, покружляв над Недригайловом особливо знижуючись над продуктовим магазином. То були, на жаль, прощальні кола. Він прощався з мамою, Недригайлівщиною, з Батьківщиною... Через кілька місяців в одному із боїв, прикриваючи відступ у горах своїх однополчан, Сергій із двома товаришами загинув. Вертоліт підбили душмани. Сергійові було тоді трохи більше 20-ти… Сьогодні багато говорять, що то війна була не нашою, що ми були загарбниками і що всі ті жертви, в тому числі і Сергія Линника, були марними. Та це говорять ті, хто зневажливо ставився не лише до тієї країни, у якій ми жили 20 років тому, а до теперішньої України. Ті жертви були далеко не марними, і то були не якісь загарбники, а справжні ГЕРОЇ! Ті хлопці, в тому числі і Сергій Линник, загинули за те, щоб кожна людина у нашій великій державі могла з гордістю сказати: «Я ЖИВУ У НАЙКРАЩІЙ КРАЇНІ СВІТУ»! І повірте, тоді, це були щирі слова. Спробуйте знайти таких людей сьогодні! Після відвідування могили Сергія Линника, ми з мамою зайшли у гості провідати матір воїна-афганця. Марія Трохимівна показала бойові нагороди Сергія, розказала про життя сина. Вона тоді говорила, а в її очах була невимовна туга за дитиною, яка пожертвувала своїм життям заради всіх нас. Сьогодні в музеї Недригайлівської школи зберігається вертолітний шолом Сергія та деякі особисті речі. І дуже хотілося б, щоб підростаюче покоління не забувало його подвиг і завжди з шаною і повагою ставилися до його героїчного вчинку. Тож у день виведення радянських військ з Афганістану дозвольте, воїни-афганці, засвідчити щиру повагу кожному з вас, кому випало пройти буремними дорогами Афганістану в драматичний період воєнного протистояння. Історія ще дасть оцінку тому суворому десятиліттю. Та головне можна сказати вже сьогодні: ви чесно зберігали вірність присязі, проявляли мужність, відвагу і героїзм при виконанні поставлених перед вами завдань. По життю нас веде Господь Бог і наша пам’ять. Ми ніколи не забудемо тих, хто не повернувся! Ми пам’ятаємо все, що з ними сталося, яке лихо скоїла війна. Маємо вірити у краще майбутнє, у щасливу долю наших дітей і онуків, у світлий радісний день нашої Вітчизни. Нехай ця віра підтримує вас на життєвій дорозі. Низький вам уклін. Доброго вам здоров’я, оптимізму, стійкості і натхнення!


P.S. Екскурсію того дня дитинства я буду пам’ятати все своє життя. Згодом, я розповім її своїм майбутнім дітям, бо то був справжній подвиг в ім’я своєї найкращої у світі Вітчизни!

З повагою головний редактор

Євгеній ДАНИЛЕНКО

«Недригайлів сьогодні»

№7 (83), 15 лютого 2008 року







Недригайлівський web портал
http://nedrigayliv.com.ua

URL :
http://nedrigayliv.com.ua/modules.php?name=News&file=article&sid=58